lyubashyk: (bashful)
[personal profile] lyubashyk
Початок.
Виїжджаючі з Франції ми очікували якогось знаку зміни краіни. Кордону, простіше кажучі:) Але не дочекалися. Віддавши гроші на пункті оплати доріг ми опинилися в самісінькій Італії. Про це свідчили дорожні вказівники, які з'явилися через кілька кілометрів.
Мілан
Мілан ми подивилися що називається з вікна автомобіля. Вважаючи, що я при цьому ще щось намагалася фільмувати, не дивно, що вражень особливих не лишилось. Просто красиве місто.
Знайшли стару подругу батьків. Вигрузили замовлення: червону ікру та великий кульок соняшникового насіння:). Покуштували справжню італійську пасту. Там і заночували.
Зранку виїхали. Без особливих пригод таки доїхали до Риму.
Рим
В Афінах ми вперше побачили дорожній затор. Тоді ми навіть не знали що це таке. Там головною проблемою була погана організація доріг. В Італії все було трохи інакше. Весь тиждень в Римі ми провели блукаючи їхніми радіальними розв'язками. Звичайно ситуацію ускладнювали відсутність у нас дорожньої мапи Риму і рідкісне знання англійської місцевими мешканцями. Кожна поїздка на конгрес і з нього перетворювалася на пригоду. А ми ж ще й на море їздили:) Рахуючі їхні устіки* ми намотали не одне коло по їхній окружній:)
В Італії також діє неписане правило чия машина крутіша, той і має перевагу. Але при всьому цьому усі досить приязні та переповнені бажанням допомогти.
В 1999 році конгрес забажав, щоб учасники заплатили внески заздалегіть через банк. Це було досить скадною задачею на той час (та навіть і на зараз лишається), але нам вдалося її вирішити. Трохи згодом з'ясувалося, що робили ми це даремно. Бо після того як ми заплатили, організатори подумали-подумали і вирішили значно скоротити внесок для вихідців з малозабезпечених країн. З України в тому числі. Грошима нам сдачу звичайно не дали, але були такі ласкаві, що надали нам житло і видали талони на харчування.
Житлом виявився хостел якоїсь християнської місії, в кому майже все було нормально, крім того, що зачинявся на ніч він об одинадцятій. Взагалі-то це був не найкращій варіант, бо ми планували зупинятися в кемпінгу, але що поробиш.
Годувались ми переважно у найближчому до конгресхолу ресторанчику, в якому приймали ті талони. Він виявився китайським. І досить пристойним.
Культурна програма:
Все таки старовинні міста це щось. У центрі не треба ходити в музеї щоб знайти стародавності. Вони скрізь. Головне не перечепитися. А також скрізь розкопки і реставрації.
Колізей справив враження. Сама арена не зберіглася, проте можна було роздивитися всі приміщення, які були під нею. Дуже цікаво.
А ще я в захваті від собору св. Петра. Місце з Атмосферою. Вражаюче. І жодних збережених фоток.
Там на вході в Собор сталася подія, яка вплинула на моє національне самовизначення. Ми стояли на сходах і розмовляли між собою. Російською. До нас підійшов чорнявий парубок, працівник, привітався, запитав звідки ми, ми відповіли, що з України. Тоді він перейшов з англійської на українську і запитав в нас, чого ми не розмовляємо рідною мовою. Ми звичайно знайшли, що йому відповісти, але причина навіть нам не здалась поважною. Далі з'ясувалося, що парубок зовсім не з Західної України, та й взагалі на Україні не був. Він італієць, і просто вивчив українську. До речі пізніше я дізналася, що дійсно в соборі св. Петра завжди можна знайти людину, яка розмовлятиме тою мовою, яка тобі необхідна. Це в них така політика:) Ну а ми піля того за кордоном завжди намагалися українською розмовляти, це навіть часом виявилось корисним.
Ще ми потрапили у Ватікан. З другого разу, бо в перший форма одягу була не відповідна. Музей перенавантажений і не дуже гармонійний. Хоча безперечно цікавий. Це ж скільки років в нього звозили дива з усього світу...
Від такої високодуховної теми до зовсім низької. Тато розповідав свої враження від наявності за кордоном на дорогах і вулицях повій. Мені і самій було досить цікаво тоді їх побачити. Дівчат так того разу я й не помітила, та трохи не познайомилась з їхнім клієнтом:) Було це так. Кожен день після конгресу ми гуляли по місту, але не дуже довго. Але того дня був спеціальний захід - прийом в посольстві Швеції, тому додому ми повернулись трохи запізно. Десь опівночі. Здавалося б дитячий час:) але вявилось достатньо щоб поцілувати зачинені ворота. Тато поліз чарез паркан когось шукати, а я з тьоть Любою стою собі край дороги, чекаю. Під'їжджає автівка, водій відчиняє двері починає до нас щось говорити, підморгувати і закликати. Наївною виявилась не я. Тьотя Люба зробила спробу підійти, я її утримую за руку, питаю, ви куди? Та ось же чоловік щось питає, йому мабуть допомога потрібна. Я й зараз не знаю, чого мені та ситуація здалась однозначною, і нікуди підходити бажання не виникло. Тільки я стала думати як в тричі старшій людині пояснити чого хоче той дядько, як і до неї дійшло:) От є ж люди для яких допомога іншому - інстинкт, перший імпульс.
Доречі ночували ми в номері.
Після конгресу ми ще трохи помандрували Італією. Зупинялися на узбережжі, купалися в морі. Так і доїхали до Неаполю.
Кулінарне: В тій поїздці я вперше спробувала нектарин, а також розпробувалва оливки. До того я їх не переносила, але неапольскі! Величезні м'ясисті зелені оливки... Ням-ням-ням. Смачнющі. А ще там був риночок морепродуктів. Не буду себе спогадами мучити:)
Помпеї.
Там можна ходити день-два-тиждень і не набридне. Лава законсервувала все дуже добре, все гарно зберіглося. Будинки і дворики, лазня і школа. Місце для зібрання городян. Безліч посуду і скульптур. На дорогах колії від колес. Найбільшим відкриттям стала зебра. Дороги досить глибокі і щоб перейти на інший бік викладені великі прямокутні глиби каміння. Точнісенько зебра, тільки об'ємна.
Малий трохи не застряг в якійсь величезній амфорі, коли намагався пограти в схованки. Не помістився. Швидко витягли:)
http://divcha.livejournal.com/42803.html
Але це ще не все цікаве і не всі пригоди, бо була ж іще й дорога додому.
Читайте про неї в наступному випуску.
*uscita(італ)-вихід/тут - з автостради/, читається насправді "усчіта"

(no subject)

6/11/07 09:01 (UTC)
Posted by [identity profile] ex-29071983.livejournal.com
А фото не робили? Чи там нічого особливого - Італія як Італія?)

Робили

6/11/07 12:23 (UTC)
Posted by [identity profile] divcha.livejournal.com
звичайно, але по-перше, ще на мильницю - то багато мороки, у батьків фотки знайти, сканер приєднати і т.д.
До того ж то була не зовсім вдала подорож з точки зору фоток.
Там якщо справа до ближчих дійде мандрів будуть і фотки.

(no subject)

6/11/07 12:34 (UTC)
Posted by [identity profile] ex-29071983.livejournal.com
Ну то я так і зрозумів.)